Однією з найважливіших проблем, що доводиться вирішувати нафтохімічному комплексу є проблема виробництва засобів захисту металовиробів від корозії.

Метал і досі залишається основним конструкційним матеріалом, незамінним у ряді важливих галузей промисловості і сільського господарства.  Але, не дивлячись на ряд позитивних конструкційних якостей, вироби з металу, під дією агресивних агентів середовища, здатні незворотньо руйнуватись, та втрачати корисні функціональні властивості. 

Корозія завдає суттєвих збитків як світовій економіці так і економіці окремих країн. Близько 20% всього металу, що виробляється у світі за рік, втрачається внаслідок коро­зії [1]. За даними експертних оцінок, в Україні, від корозії, втрачається близько 10-15% усього виробленого чорного металу [2].

Збитки від корозії умовно поділяють на прямі і непрямі. Прямі збитки полягають у втраті маси самого металу та змешенні собівартості інженерних рішень на його основі. В світі збитки від втрати металу, в наслідок корозії, оцінюються у міліардах дол. на рік, і мають тенденцію до постійного підвищення.

Непрямим збиткам від корозії характерна більша масштабність, що ускладнює проведення їх економічних підрахунків. До непрямих збитків відносять збитки від зупинок виробництв, вибухів, пожеж, екологічних лих, аварій на  нафто та газогонах, руйнування резервуарів та транспорних комунікацій, наземних і підземних споруд тощо  [3].

          З питанням захисту металів від корозії тісно пов'язане розв'язання таких проблем, як, підвищення ефективності металоємних виробництв, зростання ВВП та поліпшення екологічного становища [4].

Про значущість даної проблеми свідчить те, що в деяких країнах, з метою контроля та запобігання корозійних втрат створено спеціальні ради, комітети та інститути. Зокрема, в Україні у 1992 році засновано  Українську асоціацію корозіоністів, президентом якої є член-кореспондент НАН України, д.т.н., професор Похмурський Василь Іванович.

Боротьбі з корозією присвячені роботи багатьох вчених, економістів, інженерів, діячів тощо. В свій час проблемою корозії металів займались:

М. В. Ломоносов, А.Н. Фрумкін, Ю.Н. Шехтер, В. М. Школьніков, И.Л. Розенфельд, Л.И. Антропов, Я.М. Колотиркін, С.А. Балезін,  Є.С. Іванова, В.І. Похмурський, Н.І. Подобаєв, Ю.І. Кузнєцов, Ю.М. Лошкарев, З.А Іофе, В.М. Ледовських, В.В. Кузнєцов, В.П. Григор'єв, В.В. Екілік, І.С. Погребов, Ю.В. Федоров, Г.В. Халдєєв, А.С. Афанасьєв, С.М. Решетніков, Г.Н. Бараннік, і ін.

          Існує більше ніж 40 видів корозії  серед яких кислотна, підземна, контактна, воднева, пітінгова та ін.

Серед усіх видів корозії найбільших збитків завдає атмосферна корозія [5].

Розроблено велику кількість методів та засобів, що гальмують  процеси атмосферної корозії металів та відповідно знижують корозійні втрати.

Усі рішення, що мають за мету захист металовиробів від атмосферної корозії умовно поділяють на заходи постійного і тимчасового протикорозійного захисту. 

Постійний протикорозійний захист металовиробів передбачає використання корозійностійких матеріалів (легованих сталей, полімерів, композитів, кераміки та ін.), різноманітних покриттів, тощо. 

У деяких випадках економічно виправданим є застосування тимчасового протикорозійного захисту [5, 6].

Під тимчасовим протикорозійним захистом металовиробів розуміють комплекс заходів, що поновлюються і мають на меті захист металовиробів від корозії під час виготовлення, міжопераційного та довготривалого зберігання, транспортування  та експлуатації [5].

Найбільш розповсюдженими засобами тимчасового захисту металовиробів від корозії (ЗТЗМ) є консерваційні оливи, які характеризуються суттєвою захисною здатністтю, легкісттю нанесення та розконсервації, тіксотропністтю захисних плівок, доступністтю компонентів, відносною пожежобезпечністтю при використанні (наприклад, порівняно з ПІНЗ) [5].

На даний час відома досить велика кількість засобів тимчасового захисту металовиробів від корозії (ЗТЗМ). Але їх асортимент  постійно розширюється, що зумовлено змінами у виробничій та сировинній базах,  корозійній активності середовищ, у вимогах металоємних виробництв, а також постійною тенденцією підвищення ефективності ЗТЗМ разом із зменшенням їх собівартості, токсичності та навантаження на екологію середовища [7-12 ].

Обов´язковими компонентами консерваційних олив і деяких інших  ЗТЗМ, що визначають їх захисну здатність та впливають на основні властивості, є оливорозчинні інгібітори корозії (ОІК).